Інтерв'ю із заступником головного бухгалтера "ВФК" - Сусь Наталією

Наталія Сусь, заступник головного бухгалтера у «Волинській фондовій компанії» про "кабінет психології", хобі та факапи.

Скажіть, скільки років Ви працюєте в компанії?

Я працюю в компанії з 2002 року, тобто у серпні уже буде 18 років, як я тут.

Ви відразу почали працювати у відділі бухгалтерії?

Ні, перший час я працювала адміністратором у зовсім іншому відділі. І обставини, за яких я потрапила у відділ бухгалтерії були досить цікавими, оскільки після закінчення Луцького національного технічного  університету за напрямом «Облік та аудит», уже будучи на ВФК, я хотіла працювати за спеціальністю, тому і пішла в кадрове  агенство для того, щоб мені знайшли роботу. І яке ж було моє здивування, коли з часом я дізналася, що така вакансія відкрилась на ВФК. Я поговорила з фінансовим директором, Швець Наталією Миколаївною, і після чого перейшла в бухгалтерію на невелику ділянку обліку.

Які перспективи Ви для себе уявляли?

Компанія дала мені змогу вчитися чомусь новому не відриваючись від поточної роботи. Таким чином, я з часом осягнула всі ділянки бухгалтерського обліку підприємства. Бажання рухатися вперед було реалізовано в повній мірі.

Скільки часу Ви уже займаєте дану посаду?

В березні минуло 3 роки.

Чи стикнулися Ви з якимись новими труднощами на цій посаді?

Коли ти просто працюєш на своїй ділянці, і над тобою є керівники – ти реально думаєш: я б і це змінила, і це було б по-іншому…Ну як цього не видно?. А коли уже в мене самої з'явилася можливість щось змінювати, мати в підпорядкуванні своїх людей, я зрозуміла, що це не так просто. Насамперед – кожна людина різна, з своїм характером, темпераментом і зробити так, щоб комфортно було усім і робота була зроблена професійно - дуже важко, цьому потрібно вчитися і вчитися.

Скільки людей зараз у Вашому підпорядкуванні?

На даний момент зі мною працює 6-ть бухгалтерів.

Ми чули, що Ваш кабінет називають «кабінет психології», чому так повелося?

Ви знаєте, це правда. Мій кабінет – справді такий своєрідний кабінет психолога(сміється – прим.автора). Крім робочих питань, впродовж дня приходить дуже багато людей з якимись особистими питаннями, проблемами, чи навпаки поділитися радістю, порадитися. І я насправді дуже тішуся, коли можу чимось допомогти, зарадити. Тому двері мого кабінету завжди відкриті .(сміється – прим.автора).

Хто Ваш мотиватор?

Коли я йшла на роботу мені було 18 років. В мене було дуже багато страху.  І найбільше мені було страшно підвести моїх батьків. Вони настільки виховували в мені відповідальність, справедливість, наполегливість, те, що потрібно робити усе на совість, що я просто боялася, що якщо мене звільнять, то я не виправдаю їх надій. Тому в тому віці мене найбільше мотивували вони.

А в компанії, хто є Вашим порадником?

Усе, що стосується роботи, то найбільший вчитель, який в мене є – це Даренко Тетяна Володимирівна – головний бухгалтер. Вона професіонал з величезної букви, завжди дивуюся як в її голові поміщається стільки інформації, і скільки терпіння вона має.

Що стосується управлінської сторони роботи, чи психологічної, тут мій вчитель Наталія Миколаївна – фінансовий директор. Я можу до неї завжди підійти з будь-якого питання, і вона скерує, дасть пораду.

Чи пам'ятаєте Ви факапи, які трапилися з Вами за час роботи?

Великий мій плюс, чи мінус, тут навіть тяжко сказати в тому, що я докопуюся до самої дрібниці. От деколи  і сама розумію, що я уже зануда в цьому  плані (сміється – прим. автора). Мабуть, це пішло з того часу, коли працюючи на ділянці роботи з постачальниками, я, як на той час думала, згубила цілу папку з дуже важливими документами. І коли я прийшла «здаватися» до Наталії Миколаївни (фінансового директора – прим.автора), її спокійна відповідь мене дуже підтримала. Вона сказала: «Наталка, якби зник один документ, ми, можливо, підняли б паніку, але це зникла ціла папка – вона не могла зникнути безслідно, вона десь лежить». Так і сталося – папка знайшлася.

Було б цікаво почути про Ваше хобі?

Для людини дуже круто, якщо хобі поєднується з роботою. В мене майже так і вийшло. В 2010 році  в компанії з'явився благодійний фонд «Допоможи дитині». І це стало для мене можливістю паралельно дізнаватися і про якісь інші напрямки, іншу сферу, розвиватися і при цьому допомагати людям. Я не можу сказати, що якийсь день моєї роботи на ВФК пройшов марно, інколи дуже важко поєднувати основну роботу і благодійність, але я  справді дуже це люблю і допомагаю з великим задоволенням.

Щоб Ви порадили тій 18-ти річній Наталії, яка тільки прийшла влаштовуватися на роботу?

Я б побажала собі більше впевненості. Я багато часу втратила тому, що не було впевненості в своїх силах, знаннях, можливостях. Можливо, якби я тоді менше боялася робити певні кроки, я б швидше дійшла до того, що маю зараз. Не боятися змін, які пропонує життя.