(0800) 21-11-99 - Продаж с/г техніка. (Дзвінки з усіх номерів безкоштовні)

Волинська фондова компанія

Усі види сільськогосподарської техніки та обладнання
замовити зворотній зв'язок
 

Елітних коней ганноверської породи розводять на Чернігівщині

10 Лютий 2012

На вигоні, обганяючи віхолу, мчить табун коней. Зима сипле у них пригорщами снігу, а вони ще сильніше б’ють копитами, гордо тріпочуть гривами, і наздоганяють заметіль… Це захоплююче видовище не можна описати словами. Здається, краще мовчати, щоб ненароком не злякати цю прекрасну мить. Директор приватного племінного господарства «Бреч» Валерій Нікітенко з посмішкою спостерігає за нашою реакцією. Він звик, що табун цих красенів вражає кожного, хто відвідує конюшні у селі Бреч Корюківського району Чернігівської області. Тут вирощують коней ганноверської породи, які народженні для того, щоб показати свою силу, грацію та красу у спорті. І справді, за три роки існування господарства його вихованці вже завоювали серйозні нагороди. Та, розкажемо про все по-порядку.

Село ожило завдяки інвестору

Від районного центру до села Бреч дев’ять кілометрів. Маленький населений пункт за густою стіною лісу поволі доживав свого віку. Такі села у нас прийнято називати неперспективними. Та й яка тут перспектива? Дороги нема, про природній газ лише чули. Тиша і спокій. На ціле село лише п’ятеро працюючих громадян: медична сестра у фельдшерсько-акушерському пункті, продавець у магазині, та троє працівників у сільській раді. Повернув Бреч до життя прихід інвестора.

– Спочатку ми планували займатися «зеленим» туризмом, – розповідає Валерій Нікітенко, - для цього придбали Рицаря, Лолу і Клика – породистих коней з України і в Росії. Навіть брички зробили, дітей катали, самі їздили на полювання. Думали збудуємо котеджі будуть приїжджати люди на відпочинок. Та, як кажуть апетит приходить під час їжі. І придбавши племінних коней кардинально змінили свої плани. Вирішили: в Бречі має бути кінний спорт і хороше племінне господарство.

Як виявилось змінити плани легко, а як їх втілити у життя? На жаль, в нашій державі розведення коней бізнес непопулярний. Тож дізнаватися як і що правильно робити, мусили засновники самостійно. Деяку інформацію знайшли в Інтернеті. Їздили переймати досвід на Полтавщину, там отримали корисні поради і взялися за діло. На місці розграбованого механізованого двору збудували перші конюшні. При їх зведенні дотримувалися спеціальних розрахунків, які забезпечують тепло в середині конюшні за рахунок температури тіла коней. Тут важливо точно розрахувати скільки тварин має бути на певній площі. Над розробкою адміністративного будинку працювали самі. Головне творчо підійти до справи. А що має бути символом у господарстві, яке займається кіньми? Звичайно, що підкова. Швидко зробив потрібний ескіз, виготовили і встановили перед входом підкову двох з половиною метрів. Успіх не забарився і господарство з кожним роком набирає обертів.

Спочатку у невеликій кількості купили породистих коней у Німеччині. Це – знамениті коні з великого і відомого конезаводу, що в містечку Ганновер. Родовід їх сягає початку XVIII століття. Поступово їх поголів’я збільшувалось. Сьогодні у конюшнях господарства є майже 60 коней. Основу стада становлять 30 породистих кобил. Гордістю Валерія Івановича є коні з прекрасною родословною - Балетмейстер, Баллібо, Ель Банді, який зараз перебуває в Німеччині і рекламує продукцію українських коноводів. Збільшувалося поголів’я почали добудовувати конюшні, інші приміщення. Звели просторий комплекс-манеж, де тренують коней, які беруть участь у змаганнях. Відповідно з’явились нові робочі місця. Майже 50 робітників тепер тут працюють та отримують пристойну заробітну плату.

Інвестор вдихнув нове життя у село. Проклав асфальтівку, провів газ, водопровід. Сільські вулички огороджені акуратними парканчиками й освітлюються. Такими кованими ліхтарями не кожне містечко може похизуватися, а тут, віддалене село! Все зроблено за кошти ПГ «Бреч». Секретар місцевої сільської ради Ніна Хобел цитує своїх односельчан, які з вдячністю відгукуються про інвестора.

– Вони й газ провели, і допомагають у благоустрої села. Відгукуються завжди на наші прохання, ніколи ще не відмовили. Дуже добре, що в нас з’явились такі господарі, – каже Ніна Володимирівна.

Гарант успіху – кваліфіковані працівники та сучасна техніка

На жаль, за роки незалежності вітчизняне конярство опинилося у занедбаному стані. За даними Міністерства аграрної політики і продовольства 14 потужних колись конезаводів, нині припинили своє існування. Можливо, їх відродження варто почати із таких маленьких приватних господарств? Тільки їм потрібно допомагати у розвитку.

Однією з проблем з якими довелося зіштовхнутися засновникам ПГ «Бреч» на перших етапах своєї роботи - нестача кваліфікованого персоналу. Мало хто серед місцевих фахівців знався на розведені коней. Та вихід знайшли швидко – запросили спеціалістів з інших регіонів. Для зручності та комфорту збудували сучасний гуртожиток з просторими кімнатами, кухнями, де є необхідна побутова техніка. І, навіть, викупили кілька будиночків у селян, щоб було постійне житло для своїх робітників. Деякий час за породистими конями наглядала ветлікар із Сумщини. Поїхавши додому вона розповіла знайомим про нове, перспективне господарство. Молоде подружжя Юрій та Ірина Панченки працювали у Сумській дитячо-спортивній школі, але особливих перспектив там не бачили. Тому вирішили зателефонувати до Валерія Івановича і запропонувати свої послуги. Звичайно, молодих спеціалістів тут радо зустріли.

– Ми залишили місто, і з дружиною, та маленькою донечкою переїхали сюди, – розповідає Юрій. – Нам дали будинок у селі. Роботу свою любимо і віддаємо їй своє серце та душу. Я з 13 років займаюся з кіньми. Відчуваю їх і люблю. В господарстві створені всі умови для продуктивної роботи. Тут дотримуються європейського рівня роботи. Для коней навіть є спеціальний солярій, де вони обсихають після купання. На сучасно обладнаному манежі проводимо тренування.

Юрій займається конкуром - навчає коней долати різноманітні  перешкоди.  В Ірини вища школа верхової їзди – як в цирку. Вона тренує коней, бере участь у змаганнях. Хоча її вихованці лише нещодавно почали демонструвати свої здібності, але за два роки вони вже здобули визнання. Чимало грамот, медалей, кубків зберігаються в адміністративному будинку. Новачкам вдалося здобути перемогу у фіналі кубка Києва з поїздки у 2010 році. І це, як запевняє Валерій Іванович, лише початок. У перспективі – участь у міжнародних змаганнях.

– У нас всюди панує порядок та дисципліна. Без цього у роботі ніяк, - переконаний керівник господарства. – Успіх у нашій справі залежить від чистокровних коней. Та не варто забувати про людей, які за ними доглядають, стежать за дотриманням раціону, піклуються, щоб у годівницях були відмінні харчі. Звичайно, при заготівлі на зиму одним людським фактором не обійтися, тому виручає техніка. Нещодавно почали співпрацювати з Волинською фондовою компанією. Вже купили у неї понад десять одиниць різноманітної техніки. Придбали подрібнювач Kornik XL 2,8 польської фірми Unia - це універсальна машина призначена для обрізання і подрібнення трави, гілок, залишків врожаю. Добре зарекомендували себе у роботі косарки французької фірми «KUHN», а саме FC 353 GC та FC 313 F. Також придбали ворошилку GF 6502, граблі  GA 7932 та рулонний прес-підбирач VB 2160 того ж виробника. Ця техніка значно полегшує роботу на фермі по сінозаготівлі.  Шкодую, що не придбали раніше німецький телескопічний навантажувач «DEUTZ-FAHR» Agrovector 35.7. Він відмінно працює і під час сіножаті, і на будівництві, а також трактор цього ж виробника Agrotron M 620. Це взагалі універсальна техніка. На даний час це мої найулюбленіші агрегати.

Господарство орендує у населення майже тисячу гектарів землі. Частину використовують під пасовища, частину - для сіножаті. Тож в планах і далі користуватися послугами Волинської Фондової Компанії, адже сучасна техніка суттєво полегшує роботу.

В кишені директора завжди є цукерки

Валерій Іванович проводить для нас екскурсію просторими конюшнями. Біля кожного стійла табличка з ім’ям коня, та розрахована норма раціону. Коні, зачувши чужий запах, насторожуються. Підходимо ближче, щоб роздивитися красенів. Ось знаменитий Ель Банді. Високий, ніби вилитий з бронзи, здається нам неприступним. Та тільки Валерій Іванович дістає з кишені льодяника, одразу підходить ближче: просить цукерку. З простягнутої долоні легенько бере солодощі та задоволено хрумає.

- Щоденний їх раціон: сіно, овес, морква. А солодощі – це делікатес. Коні люблять цукерки, шоколад, яблука, - пояснює Валерій Іванович.

- Ви завжди носите з собою цукерки? – перепитую.

- Коли знаю, що заходитиму в конюшню, неодмінно беру жменьку цукерок та кидаю в кишеню, - сміючись відповідає керівник.

Та не лише він робить солодкі сюрпризи. Частими гістьми тут є школярі. Деякі приїжджають навіть велосипедами із навколишні сіл, щоб побути біля коней, погладити їх, погодувати, а при можливості й прокататися. Хоча це й не дитячо-спортивна школа, Валерій Іванович не виступає противником цих візитів.  А раптом з цих дітлахів виростуть майбутні тренери чи наїзники? 

У цікавій бесіді невпинно спливає час. Виходимо на вулицю, де за снігом ховаються вистроєні у рядок конюшні. Валерій Іванович ділиться планами на майбутнє і додає, що з настанням весни знову почнеться будівництво нових приміщень, лабораторії для штучного осіменіння, розширюватимуться межі господарства. Якщо все задумане вдасться здійснити, то через кілька років про коней з ПГ «Бреч» говоритимуть й за кордоном.

Руслана ТАТАРИН

Для довідки

Станом на 2010 рік в Україні налічується 443,4 тис. голів коней, з яких 5776 голів племінних. З 2003 по 2010 роки поголів'я зменшилося в півтора рази (з 683 тис. голів до 443,3 тис. голів). Розведенням племінних коней займаються 24 кінних заводи, 84 племінних репродуктори, 4 заводські стайні. Випробуванням коней займаються 5 іподромів і 14 трендепо. На території Україні виводиться 13 порід коней.

Журнал "Агробізнес Україна" №1, 2012 р.